Всех гостей 36-ой Украинской недели моды у входа в Мистецький Арсенал встречала большая стена с иллюстрациями пяти украинских художников: дуэта BRATY, Лилит Саркисян, Марии Крутоголовой, Анны Хоменко и Лены Лондон. Работы объединились в карту Украины и цитировали мысли известных классиков и современников украинской литературы. Масштабный социальный благотворительный проект Ukraine Inspired запустился при поддержке телеканала 1+1 в рамках Ukrainian Fashion Week, а мы побеседовали с главными героями проекта — иллюстраторами.
Подготовил: theNorDar
Иллюстрации: дуэт BRATY, Лилит Саркисян, Мария Крутоголова, Анна Хоменко, Лена Лондон
Проект UKRAINE INSPIRED получил широкую огласку в украинских СМИ. Ранее мы публиковали репортаж с презентации проекта, а теперь попросили всех иллюстраторов ответить на 5 вопросов и поделиться своими работами с читателями.
МАРИЯ КРУТОГОЛОВА
Иллюстрация с цитатой Iрини Цiлик «Перемагай і вертайся додому»
Я люблю решать непростые творческие задачи, поэтому мне было интересно работать с людьми , которых я знаю как творческих, инициативных и неравнодушных.
Цитата остро и пронзительно характеризует времена , через которые проходит наша страна .
Мне хотелось обыграть тему украинского «рушника» , который связывает дом украинского человека, его жизненный путь, сердце, душу в один неразрывный узел. И вышивает его судьбу «червоними та чорними нитками». Этот же «рушник» явется символическими крыльями героя, которые поддерживают его в военных боях, а его нерушимой крепостью, основой, личной Украиной являются такие понятия как дом, земля, семья, любовь. Это его «твердыня», которую он защищает и которая защищает его.
Мне понравились работы всех учасников проекта UKRAINE INSPIRED, но особенно хочу отметить иллюстрацию Анны Хоменко «Любов — це свобода». Потому что она возвращает нас в прекрасные 60-е , когда человечество было молодым, свободным, влюбленным, когда люди не боялись открывать миру свои чувства, как настоящие «дети цветов».
___________________
Повертайся живим.
Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці
І вчися наново жити потому
З перепрошитою вірою в серці.
Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.
Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.
Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.
Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди, а
Вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.
Ні, ця війна не потрібна нікому.
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут.
Iрина Цiлик
ЛЕНА ЛОНДОН
Иллюстрация с цитатой Павла Тичини: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була».
Я согласилась принять участие в проекте, потому что понравилась идея. И как дизайнеру одежды по образованию и способу мышления (никуда от этого не деться, чем бы я ни занималась), мне интересно все, что так или иначе связано с UFW.
Слова Тычины настолько созвучны с жизнью, что я не могла пройти мимо. В них скрыта надежда – тому що «правди сила» не може бути «звойована». От нее можно только сознательно отказаться, по-другому никак.
Для меня очень важна та надежда, которая есть в словах Тычины. Эта надежда еще и в том, что они начинаются с местоимения «я». Поэтому на моей иллюстрации дерево, которое вырвать невозможно. С корнями в небе, так как его питает «правди сила», а не сила ненависти и жажды власти. Совершенно не важно, кто и как видит ситуацию со стороны или как ее использует в своих целях — главное, как это есть для нас самих.
Образный ряд у меня появился сразу. Времени было немного, поэтому я остановилась только на одной идее. Нарисовала подготовительные эскизы и приступила к иллюстрации.
___________________
Я УТВЕРЖДАЮСЬ
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
Па українських нивах, на російських,
па білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Павло Тичина
АННА ХОМЕНКО
Иллюстрация с цитатой Дзвинки Матияш: «Любов — це свобода».
Коли є можливість, я залюбки займаюся благодійністю особисто. З проектами складніше: виникають певні питання. Але так як проект Ukraine Inspired проходить не вперше, а з Ukrainian Fashion Week я знайома давно, то довго думати, приймати участь чи ні, не довелося.
Перед тим, як почати роботу, я спочатку просто сприймала весь текст на слух, потім звертала увагу на окремі слова і, врешті — решт, зупинилася на тих цитатах, які краще всього вимальовувались в голові. В моєму випадку, це цитати від Дзвінки Матіяш.
Я звернулася до творчості автора цитати, щоб краще зрозуміти зміст. Основні персонажі виникли в уяві майже відразу, а після низки змальованих клаптиків паперу вже і набули певної форми та характеру. Після того, як я їх собі затвердила, почалася робота над композицією. Так як проект «Ukraine Inspired» має сильний соціальний підтекст, то було вирішено вплести в малюнок певні символи, які б додали більшого значення всій композиції. Я досить прискіплива в будь якій роботі, тому оригінал перемальовувався кілька разів, встигла навіть зробити патерн.
В оригіналі обрана мною цитата звучить так:
«Справжня любов — це свобода. Не треба бачити й бути поруч, аби любити».
Але в контексті проекту Ukraine Inspired вона набуває нового значення: свобода для нашої країни — це і любов, і мир, і можливість вільно ростити щось своє. Саме тому центровим елементом композиції є калина — символ життя, дерево українського роду. Калину «ростять» та оберігають стилізовані янголи, а на вершечку дерева гніздо з білими голубами — символами любові, миру та свободи.Також я додала на малюнок сонечок – жуків Марії, як оберіг, адже вони символізують щастя.
__________________
Дзвiнка Матiяш: «Історія людської любові має (може) виглядати так. Він і вона познайомилися на автобусній зупинці. Він і вона познайомилися на парі з економіки (з математичного аналізу, з історії філософії, з молекулярної біології). Він і вона познайомилися на дискотеці. Він і вона познайомилися в метро. На пошті. У черзі до каси в супермаркеті. У поїзді. Ще десь, бо є так багато місць, де можна познайомитися. Він і вона слухали однакову музику, читали однакові книжки, ходили в кіно дивитись улюблені фільми. Жували в Мак-дональдсі гумові гамбургери, дивувалися зі смаку розчинної кави в пластикових скляночках. Вивчали одне одного напам’ять, придумували текст про іншого (іншу), і їм здавалося, що вони знають одне одного достатньо для того, щоби писати спільний текст. Коли все стане спільним і час також. Вони люблять одне одного — і пишуть текст про свої тіла, зафіксовуючи його кожним дотиком до шкіри іншого. Вони вивчають одне одного, щоб готувати разом сніданки, народжувати разом дітей і підтримувати одне одного, коли часу в кожного з них стане катастрофічно мало. Потім вони повільно йтимуть по вулиці, тримаючися за руки, обережно переставляючи ноги, бо їхні старі тіла тепер такі крихкі, і хтось скаже: «яка зворушлива пара. Які гарні ці старенькі». Потім залишиться тільки закрити очі тому, чий канат життя закінчиться раніше. Такою буває людська любов, і вона прекрасна, навіть якщо не наважується цього сказати про себе вголос. Справжня любов — це свобода. Не треба бачити й бути поруч, аби любити».
ДУЭТ BRATY
Иллюстрация с цитатой Василя Симоненко «Ти знаєш, шо ти людина?”
Мы всегда рады принимать участие в проектах, в которых можно самовыразиться без каких-либо ограничейний, к тому же UKRAINE INSPIRED — это еще и благотворительная акция.
Нашим главным вдохновением являются люди, поэтому мы долго не раздумывали, выбирая фразу «Ти знаєш, що ти людина?”.
Так как нас двое (два брата — ред.), то мы решили сделать 2 отдельные работы, а потом долго обсуждали и выбирали одну. Но определились очень легко и быстро.
Наша иллюстрация про самоидентификацию человека со своей национальностью, культурой. Множество человеческих рук символируют изучение и познание.
__________________
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Василь Симоненко
ЛИЛИТ САРКИСЯН
Иллюстрация с цитатой Миколи Хвильового «Хочу перед вами розсипати одуванчик слiв»
С Ukrainian Fashion Week меня связывает не только работа, но и давняя дружба. А проект UKRAINE INSPIRED меня привлек как раз-таки тем, что он, создаваясь в рамках Недели моды, при этом совсем не о моде. Этим для меня он стильный.
Из всего списка предложенных цитат я выбрала первую по списку. Зацепилась за одуванчики и романтизм украинской литературы. Я — филолог, украинист по образованию и Миколу Хвильового, конечно же, вычитала в свое время от корки до корки. Но пришлось снова перечитать «Санаторiйну зону», чтобы вспомнить, о чем эта фраза». Я люблю работать с метафорами: и в текстах, которые пишу, и в иллюстрациях, которые рисую.
Образ одуванчиков упоминается в произведениях самого широкого диапазона – от детских до авангардных. Первое, что пришло мне тогда на ум, это отрывок из стихотворения моего любимого поэта Иосифа Бродского:
«Время, если не гранит,
Одуванчик сохранит». Одуванчик как образ незыблемой вечной жизни. Можно вспомнить »Вино из одуванчиков» и «451 градус по Фаренгейту» Рэя Брэберри, »Первый одуванчик» Уолта Уитмена и даже »Милую Шуру» Татьяны Толстой.
У Миколи Хвильового образ «одуванчик слов», насколько я вывела из контекста, означает «поцелуй». Мужчина, который хочет поцеловать женщину, говорит: «Я хочу перед вами розсипати одуванчик слів». По-моему, это так красиво:
__________________
— Коли я не мужчина, то чого ж ви залицяєтесь до мене?
— Я? Залицяюсь до тебе?
— Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе?
— Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував себе? — знову зареготала Майя.
Хлоня почервонів.
— Ну, я не так, значить, висловився.
— Покинь, Хлонько, говорити єрунду, ти краще що-небудь прочитай… Ну?
Анарх вийняв цигарку і запалив її; над пеньком спалахнув синій димок і запахло. Анарх вбирав запах конвалії і уважно дивився на Майїне декольте. Йому раптом прийшла мисль («яка глупота»), що він ще не прокинувся, і тоді ясно постала перед ним вчорашня сутичка з Карно, і він навіть здригнув.
Хлоня вже заспокоївся.
— Ви гадаєте, що так не можна сказати, а я гадаю, що так можна сказати, — говорив він.
— Слухай, чижик-пижик, — звернулася Майя до анарха. — Як, по-твоєму, можна так сказати? Хлонько, повтори!
— Я хочу перед вами розсипати одуванчик слів, — повторив юнак.
— Це щось подібне до старомодного реверансу. Слухай, Хлонько, ти обов’язково будеш десь на провінції парикмахером.
— Хай буде й так: це теж непогано!
— Ну, а як би ти намалював сьогоднішній ранок?
— Я сказав би: «був ранок, і все було так прекрасно, як голуба… птичка. Знаєте: скок! скок!»
— І все?
— Цього досить; можна в двох словах передати цілу картину.
Микола Хвильовий, «Санаторiйна зона»